Острови
На які з Сіміланських островів можна висадитися
Одинадцять пронумерованих островів, але лише на два можна ступити. Ко Міанг, Ко Сімілан, закриті черепашачі острови, Ко Бон і Ко Тачай.
Check dates and availability ↗Одинадцять островів морського національного парку Му Ко Сімілан
| Ні. | Острів | Висадка | Відомий |
|---|---|---|---|
| 1 | Ко Хуйонг | Обмежений доступ | Найбільший пляж у групі; охорона черепах |
| 2 | Ко Паянг | Обмежений доступ | Скелясті скельні утворення |
| 3 | Ко Пайан | Обмежений доступ | Місця для дайвінгу |
| 4 | Ко Міанг | Так — штаб-квартира парку | Пляжі Princess та Honeymoon; єдиний ресторан |
| 5 | Ко Ха | Ні | Сад вугрів |
| 6 | Ко Паю | Ні | Сноркелінг серед коралів |
| 7 | Ко Хін Пуcap | Ні | Дайвінг-сайт «Скеля голови слона» |
| 8 | Ко Сімілан | Так | Затока Дональд Дак, оглядова точка Сейл-Рок |
| 9 | Ко Ба-нгу | Ні | Крістмас-Пойнт; валуни та проходи для пірнання |
| 10 | Ко Бон | Без пляжу | Вапняковий острів; станція очищення мант |
| 11 | Ко Тачай | Закрито з 15 жовтня 2016 року | Культове місце для дайвінгу |
Парк з одинадцятьох островів та двох пляжів
Му Ко Сімілан був оголошений національним парком у 1982 році й охоплює близько 140 квадратних кілометрів, з яких лише приблизно 26 — суходіл. Острови пронумеровані від одного до дев'яти з півдня на північ, а Ко Бон і Ко Тачай додали як номери десять та одинадцять, коли парк розширили у 1998 році. Відвідувачі зазвичай уявляють, що стрибатимуть між кількома островами. Насправді лише два з них відкриті для висадки — Ко Міанг і Ко Сімілан — а решта є зупинками для снорклінгу, дайв-сайтами або взагалі закриті. Стандартна одноденна поїздка означає два пляжі та кілька зупинок у воді.
Ко Сімілан, номер вісім
Найбільший острів групи і той, з якого походять усі фотографії. Його північна бухта, офіційно Ао Куерк, але всім відома як бухта Дональда Дака, — це дуга блідого піску, за якою височіє величезний гранітний валун, що, кажуть, нагадує голову каченяти. Над ним здіймається Сейл-Рок — гранітний клин, нахилений як вітрило човна, до якого веде короткий, але справді крутий підйом через валуни — розраховуйте на п'ятнадцять-двадцять хвилин в один бік, у взутті, а не в шльопанцях, і з водою. Краєвид над бухтою та Андаманським морем — найбільш фотографована панорама південного Таїланду.
Ко Міанг, номер чотири
Ко Міанг — адміністративний центр парку і практичніший із двох островів для висадки. Тут розташовані штаб-квартира рейнджерів, єдиний ресторан парку — історично відкритий у середині дня — та туалети, тому більшість одноденних турів зупиняються саме тут на обід. Два пляжі, Принцес і Гоунімун, лежать по обидва боки короткої лісової стежки, а через внутрішню частину прокладено марковані пішохідні шляхи, де можна побачити нікобарського голуба. Після заборони 2018 року бунгало та кемпінг, які колись тут стояли, зникли; тепер Ко Міанг — суто денний острів.
Закриті острови та причина цього
Острови один, два і три — Ко Хуйонг, Ко Паянг і Ко Паян — закриті для публічного доступу, щоб захистити гніздових черепах і відновлювані рифи. Ко Хуйонг має найдовший пляж в архіпелазі, і саме тому він під забороною. Острови п'ять, шість, сім і дев'ять формально не є пляжними напрямками; їх відвідують із води. Ко Хін Пуcap під номером сім — дім Скелі Голови Слона, лабіринту з гігантських гранітних валунів, наскрізних проходів і каналів, що сягають глибше сорока метрів, і найвідомішого дайв-сайту парку.
Ко Бон і Ко Тачай — зовсім інша історія
Два північні додатки геологічно відрізняються від гранітних Сіміланів. Ко Бон — вапняковий, практично без пляжу: довгий хребет, що спускається від берегової лінії у глибоку воду, і найвідоміша станція очищення для мант у парку, де манти з'являються в сезон із жовтня по травень. Ко Тачай, ще далі на північ, закритий для відвідувачів на невизначений термін із 15 жовтня 2016 року після шкоди від туризму; пляж, розрахований приблизно на сімдесят осіб, регулярно приймав понад тисячу. Департамент публічно обговорював відкриття зі суворим денним лімітом, але нам не вдалося підтвердити, що будь-яке відкриття вже діє.